Облуда, лжа. Земля — шматок багнюки;
Світ — тільки привид… Гинь, не дорожи
Нічим, здригнись перед кінцем з розпуки!
Глянь на безцільну доленьку людську,
Що власть сліпа призначила на горе,
На смерть конечну — люту та гидку!
Замкнись, замкнись, о моє серце хворе!
Зневаж себе і других — все зневаж;
Найпаче ж ту шалену, дику силу,
Що жизнь дає природі, і вона ж
Живуще все склада в сиру могилу.
З Гейне
За верстаком ткачі; з очей ані сльозини;
Зубовий скрегіт… віки те ж само…
«Тобі, Німеччино, покрівля[1] за години,
З трикляття ми бездольної людини,
Тчемо, тчемо!
Трикляття ідолу, що нам за бога стався,
А з голоду та холоду мремо!
Даремно ждати: він одно знущався,
Ошукував, з надій дореготався…
Тчемо, тчемо!
Трикляття королю, полигачеві дуків,
Що нас запріг облудою в ярмо,
Кров висмоктав останню гірше круків,
Стрілять дає немов собак-тварюків…
Тчемо, тчемо!
Трикляття краєві пануючої зради,
Де ми наругу тільки несемо;
Де гине цвіт без сонечка-відради,
Де робаки все точать без повади, —
Тчемо, тчемо!
- ↑ Покрівля — покривало, саван.
