Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/16

Цю сторінку схвалено


Бувало, лицар перед пані
 Коштовний стелить плащ,
Щоб не прилипла й крапля твані,
 Щоб стежка стала кращ.
Так ми за тебе душі клали,
 Рятуючи зі тьми,
Жили для тебе і вмирали…
 Але забуті ми!

Най не до нас твоє кохання,
 Не нам твої вінки…
Палають наші почування,
 Не вмруть святі думки.
Рим до Італії вернувся,
 Справдивши заповіт!…
До учти кожен з нас прочнувся,
 До гурту встав на світ.

І от, мов тиха хмара, лине
 Сумних мерців юрба.
Якого серця в ляк не кине,
 Не візьме враз журба?
Померхнув блескіт, пітьма гнала;
 Принишкло звільна все,
Хіба гул длявий[1] квіринала
 Луною донесе.

Так ненажерники безстидні,
 Нікчемнійше з колін,
Благословляють людські злидні,
 Неславлять Гракхів тлін:
Най вік турбуються безумці,
 Най гине мир у пень,
Нам байдуже: у нас на думці,
 Гукають, зріст кишень!

  1. Длявий (від дієслова длятися) — повільний, протяжний.