Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/14

Дивиться вранці: всю з'їдено рамку
 Саме з малюнком чудовним його;
 Клапоть хустини… немає й того.
З уст ані пари, не знає де сісти;
Ледве що дише, а тут наглі вісти:
 «Миші кругом, загиба сторона,
 Разом не стало ніде ні зерна».
Потім загримало відкись: «Гаттоне!
Бог проти тебе — ніхто не збороне;
 Миші твій двір оточили зусюд, —
 Що ти відмовиш за спалений люд?…»
Мався до Рейну хідник попідземний,
З муром сполучувавсь шлях його темний.
 «Тільки б до башти дістатись, і все.
 Миттю ж, бо інак ніщо не спасе!»
Гострим бескетом з-під Рейнської піни
Башта здіймала понурені стіни,
 Грізно дивилась у вічі кругом,
 З замку єпископ подався бігом.
Човник посунувсь по хвилі легенько,
В башті Гаттон опинився швиденько;
 Двері приперши, по східцях зліта;
 Зір його блудить, шепочуть уста…
Стіни неначе будовані з криці,
Вікна в залізах, немов у в'язниці,
 Щільні віконниці, склеп кам'яний,
 Засов висить над дверима міцний.
Грішник шука порятунку-визволу:
Очі зажмурив, лягає додолу…
 Щось застогнало в кутку перед ним,
 Блиском метнуло зловіщо-страшним.
Зирк — аж то кітка нявчить з переляку,
В душу йому навіваючи мряку:
 Мабуть, зачула вже близько мишей.
 Слуха Гаттон — не заткати ушей;
Впав на колінки, безсилий з розпуки,
Бога благає — спинить оті муки…
 Скиглить злодійник: ох, бути біді…
 Чує — а миші пливуть по воді,
Вже недалечко, шумлять та скрегочуть,
Зуби, до стін досягаючи, точуть;
 Ось заскреблись, прогризають кремінь…
 Господи правий, тепера — амінь!