Берг
Зоря! Забилось серце полохливе…[1]
Де та журба? Куди подівся ляк?
Щоб збудувати всім життя щасливе,
Хапається за спільну працю всяк.
Вперед! Вперед! Так кидаються жили.
Чи розмовляють, чи мовчать уста,
Скрізь відчуваєш надзвичайні сили:
На шлях новий все сміливо зверта.
Що пізній галас мертвих і сліпучих?
Збудися, краю! Світ не весь потух!
От-от засяє красне сонце в тучах;
З усюд повіяв животворний дух.
Летять могучі відгуки свободи
В міста, гаї, на села, на луги…
Старого храму пали трухлі сходи,
Не вдержали міцних ступнів ноги.
Михаловський
Не буду я на долю нарікати,
Яка б пекуча не була вона,
Хоч тайний дух не перестав шептати:
Працюй — за все подякує труна!
Не жаль мені, що сивіє мій волос,
Що незабаром прийде мій кінець;
Минулого не верне журний голос…
Смерть — над усім пануючий вінець.
- ↑ Про 60-і роки.
