Задами покрутили
Китайці до землі;
«Ми, — кажуть, — і хотіли,
Та ще не завели. Бо дуже молоденькі, П'ять тисяч літ всього, Звичайно, зелененькі, — Де взять ладу того?
Але клянемся чаєм,
Усяким, який є:
Щодня розпочинаєм,
Та часу не стає…» «Гаразд! Люблю за вдачу, — Одмовив Дцу Киндзин. — Не трохи було, бачу, У вас лихих причин.
П'ять тисяч — літа ваші…
П'ять тисяч… Як згадать…»
І крикнув — радцям каші
Березової дать.
Немирович-Данченко
***
Гупає молот залізний,
Бризка з ковадла огнем…
Що то за плуг дивовижний,
Візьмемось зараз — утнем! Вийдеш ти з кузні як треба, Зореш усе, що твоє; Дощик посиплеться з неба, Сховані зерна поллє.
З людського поту на ниві
Вродиться жито буйне,
Вітер колосся ліниві
Хвилею скрізь пожене. Золотом чистим по полю Ляжуть багаті снопи, Вирветься пісня на волю, Швидш запрацюють серпи.
