Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/66

 Дарма, що ти гинеш без долі,
 Що промінь тобі не мигтів;
 Прекрасна ти навіть в неволі,
 Страшніша грози для катів.
Тебе засудили на муки,
Терновим вінком оплели,
Скували і ноги, і руки,
З дитинства в ярмо запрягли.
 Змагайся! Загинуть тирани,
 А з ними облуда і лжа…
 Змагайся! Загояться рани:
 Є всякому здирству межа!
Терпи, моя любонько мила:
Скінчаться скорботи німі…
Світи нам, як перше світила,
Тлій вогником сховним у тьмі.
 Розжевриться він незабаром,
 Як море кругом запала
 Великим невгасним пожаром,
 Впень знищить всі закутки зла!

Адам Асник

^*_*^*

Даремна праця, марний труд,
Даремні нарікання:
Часам минулим чудо з чуд
Не верне існування.
 Нас дожидаються живі,
 Нова мета нас кличе;
 Хто до вінка на голові
 Зів'ялі лаври тиче?
Ніщо не спине бистрих хвиль
Життя людського… Годі!
Даремний жаль! Немає сил
Сказати «стій!» природі.