Дарма, що ти гинеш без долі,
Що промінь тобі не мигтів;
Прекрасна ти навіть в неволі,
Страшніша грози для катів.
Тебе засудили на муки,
Терновим вінком оплели,
Скували і ноги, і руки,
З дитинства в ярмо запрягли.
Змагайся! Загинуть тирани,
А з ними облуда і лжа…
Змагайся! Загояться рани:
Є всякому здирству межа!
Терпи, моя любонько мила:
Скінчаться скорботи німі…
Світи нам, як перше світила,
Тлій вогником сховним у тьмі.
Розжевриться він незабаром,
Як море кругом запала
Великим невгасним пожаром,
Впень знищить всі закутки зла!
Адам Асник
Даремна праця, марний труд,
Даремні нарікання:
Часам минулим чудо з чуд
Не верне існування.
Нас дожидаються живі,
Нова мета нас кличе;
Хто до вінка на голові
Зів'ялі лаври тиче?
Ніщо не спине бистрих хвиль
Життя людського… Годі!
Даремний жаль! Немає сил
Сказати «стій!» природі.
