Чорні зерна в землю пали
Сліз рясними крапельками,
Світлі з вітром розлетілись,
Закружили мотилями.
А на весну з того сіву
Будяками земля вкрилась:
Тільки де-де кущик ягід,
Де-де квітка притулилась.
Три стежки ти протерла,
Недоле наша — доле!
В той бік прямує перша,
Де орють панське поле;
Друга веде ліворуч,
До корчми сяє біла;
А третя на той цвинтар,
Де спить родина мила.
Від трудового поту
На одній стоять роси;
На другій — з тата, з мами
Сміються діти босі.
На третій — літнім ранком
Цвіркливий коник скаче,
Хрести погнулись чорні,
Берізка тихо плаче.
По тих стежках люд вбогий
В сермягах водить скруха…
Хто ж шлях йому покаже
У світле царство духа?
З любов'ю хилюсь пред тобою;
Журба якась душить мене;
Коли вже ти діждеш покою,
Коли твоє рабство мине?
