Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/64

 Хрест звалився на могилі:
 Стах загинув в першій хвилі,
 Круль вертався з корогвами
 Здоровісінький до брами.
Його стріла вся столиця,
Осіяла зоряниця,
І всі дзвони скільки сили
Про побіду задзвонили.
 А як хлопа в яму клали, —
 Вітри в лісі завивали,
 Задзвонили по небозі
 Дзвінки лілій при дорозі.

VI

Та коли ж ми, коли діждем
Тії весни, того свята,
Що з-під стріхи з-під курної
Забіліє наша хата?
 Та коли ж ми, коли діждем
 Того ранку, тії днини,
 Що нам сонце крізь віконце
 Більше світла свого кине?
Та коли ж ми, коли діждем
Тії зорі, тії долі,
Що нам колос зажовтіє
На зубоженому полі?
 Завірюха гуде в пущах,
 Завірюха снігом віє;
 Блисне місяць, стужа вдарить —
 Разом хата побіліє.
З неба сходить день наш білий,
Ясне сонце з неба сходить;
Рілля, слізьми засіяна,
Злотий колос нам уродить.

VII

Вподовж луки, вподовж поля
Пройшла доля і недоля,
І з приполів довгих свити
Засівали всякі квіти.