Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/62

Цю сторінку схвалено
III

Як же брать тебе, дівчино,
 Як же тебе брать,
Що з білої хати батько
 Не хоче віддать?..
Я не птах собі крилатий,
 Я собі не птах,
Щоб з тобою злетіть вгору,
 Минуть трудний шлях!
Я не дух собі, коханко,
 Я собі не дух,
Щоб з землі тебе здмухнути,
 Мов із квітки пух!
Я не мгла собі вечірня,
 Я собі не мгла,
Щоб тебе від дня ясного
 Заховать могла!
Я не гріб собі, дівчино,
 Я собі не гріб,
Щоб з неволі шлюб нам взяти, —
 Вічний шлюб взяли б!
Ой падають з верби сльози,
 Падають дрібні…
Та коли ж ти, моє сонце,
 Зазориш мені?


IV

Світять зорі, світять
З високого неба…
Та не думай, хлопе,
Що світять для тебе!

Оця з тисяч ясна,
Що сходить від бору,
Мов краєчок сонця,
Це — па нова з двору.

Та друга, понижче,
Як злото хороша,
Що над ставом блима, —
Нашого пробоща.