Цю сторінку схвалено
Та годі:
Він утікає… Жаль і сум
В народі.
О, швидше б ясність духа всім
Придбати,
Щоб смутку-горенька зовсім
Не знати,
Щоб всяк до світла радо звів
Повіки,
Щоб блиснув промінь кращих днів
Навіки!
II
Годі вам, холодні роси,
Випадати,
Бо ми голі, бо ми босі,
Стужа в хаті.
Хіба менше, аніж треба,
Плачуть очі,
Що сиплетесь сріблом з неба
Серед ночі?
Коли б лишень вподовж поля
Походити,
Сльози ті, що ллє недоля,
Всі злічити…
Наглий страх женця забрав би
Враз на нивах,
Бо криваві снопи мав би
По тих жнивах!
Гляне сонце, як і досі,
На долину,
Обігріє, вип'є роси
За годину.
Море ж наших сліз чи зможе
Воно спити?
Хіба землю спалиш, боже,
Всю на світі!
