Цю сторінку схвалено
|
Та годі: |
II
Годі вам, холодні роси,
Випадати,
Бо ми голі, бо ми босі,
Стужа в хаті.
Хіба менше, аніж треба,
Плачуть очі,
Що сиплетесь сріблом з неба
Серед ночі?
Коли б лишень вподовж поля
Походити,
Сльози ті, що ллє недоля,
Всі злічити…
Наглий страх женця забрав би
Враз на нивах,
Бо криваві снопи мав би
По тих жнивах!
Гляне сонце, як і досі,
На долину,
Обігріє, вип'є роси
За годину.
Море ж наших сліз чи зможе
Воно спити?
Хіба землю спалиш, боже,
Всю на світі!
