Цю сторінку схвалено
Все оспівав латинських муз коханець,
І співи ті прославили Дунай.
Як той Назон не мав снаги мовчати,
Так і мені — без пісні краще мри,
Хоч не діждусь я доброї заплати:
Злість людська тільки шле свої дари.
До мови, перш чужої, місць погорди
Я також звик, обравши для тужби,
І з струн моїх зриваються акорди
Не втіх, а гніву, горя та журби.
Гейдук
I
Чи ти знаєш, люба руже,
Як я плакав за тобою,
Що магнат тебе байдуже
За Дунай потяг з собою?
Чи ти знаєш, рання зірко,
Як була ти мені мила,
А як стало нині гірко,
Що магната покрасила?
II
Мої пісні малесенькі
Вітерцем вечірнім тхнуть,
Веселенькі, сумнесенькі, —
Яких часом струни втнуть.
Мої пісні малесенькі
Ще коротші від життя,
Жартівливі, буйнесенькі,
Як сердечні почуття.
