А наш гай слов'янський яким був би дивом,
Коли б не лунав він дзвінким братнім співом!
Що з пісень розлогих, коли пак поети
Не навернуть серця в нас на праві мети?
Що з бажань гарячих, як немає волі,
Як молоді літа гинуть у недолі?
Нащо молодецтво без пари-зірниці?
Нащо в'ють дівчата, лихі чарівниці,
Вінки із квіточків, гадаючи заміж, —
Бо вони красують, певно, не вінками ж?
Чи зростуть квіточки без роси живої
Під серпанком чорним ночі югової?
Всміхнуться квіточки чи поникнуть зрана,
Як назустріч блисне зоря злототкана?
Чим би стала зоря без сонечка-брата?
Для сонечка ж небо — мовби його хата.
Гей же, небо сербське! Гей же, рідний краю!
Для вас оцю пісню не схитра співаю.
Франц Мажуранич
Як розповів мені тато старий,
Так оце й я поділюся:
Раз поселилась у Босні у нас
Тиха побожна бабуся.
Чесна душа — гріх негоже плести:
Все, було, молиться богу;
Церкву відімкнуть святу чи мечеть,
Скрізь вона знала дорогу.
Піп забалакав з письма чи мулла —
Слуха та вірить сліпуче:
Байдуже їй — Магомет чи Христос
Жити по-божому уче.
Всім помагала; невіра чи наш —
Рівно вшановані єю;
Через те саме і турки, і ми
Її вважали своєю.
