Обігрій повітря зимне,
Спини лютий бич!
Ясне сонце з неба блимне,
Зникне темна ніч.
Помоліться, пташенятка,
Знов поклін б'ючи,
За люд вбогий і за батька,
Щоб не мерз вночі».
І в душі, і в серцях наших пусто.
Сном та цвіллю зусюди несе;
Тільки плазу мерзенного густо, —
Все до краю спустошено, все!
Почування святі ми приспали,
На неправду ніхто не встає,
Нам кумир заступив ідеали,
Дух надбання нам жить не дає,
Час загоїть старі наші рани,
Так прикинулись гірші нові;
Лихо знов жене чорні тумани, —
Нам і гадки нема в голові.
Стоїть нива народна облогом,
Бідний край мій тернами поріс
І спіткнувся за першим порогом,
Перших променів волі не зніс!
Петро Негош
Твердо стіймо за рідну країну,
Все віддаймо їй, милі брати,
Бо хотять і шукають загину
Її люті, нелюдські кати!
