Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/28

Цю сторінку схвалено

П'єр Дюпон

РОБІТНИЦЬКА ПІСНЯ

Що божий день ми встаємо з півнями;
Ще світяться по місту ліхтарі,
А голод нас жене в підземні ями,
Бо ми на те відвічні шахтарі.
Працює спина, плечі, ноги й руки;
Вже й сил нема, а все рвемо кремінь.
Що ж нам придбав наш труд важкий та муки?
На старість літ без крихти хліба гинь!
 Поєднаймось з братом брат,
 Зачерпнім лишень по чарці!
 Хай гримлять
 Із гармат
 Кати наші — працедавці,
 Розсилають смерті жах!
 А ми вип'ємо за згоду,
 За братерство та свободу,
 Щоб настали по світах!

З морського дна ми добуваєм перли,
Зробили рай ми з рідної землі;
Самі ж мремо старцями, як і мерли,
Притьмом здихаєм у кромішній млі,
Кривавий піт з нас крапле, ллються сльози,
А в домовину ляжеш злидарем:
Не нас напоять виноградні лози,
Не ми себе в оксамит уберем.
 Поєднаймось з братом брат… і т. д.

В'ялить нас труд і нужда передчасом;
Кому така голота дорога?
Хто не вважа машинами та м'ясом
Робітників, дешевших від шага?
Де чудеса, то там і наші сили;
Ми збудували Вавілон новий;
Немов ті бджоли — меду наносили,
А їсти — вибач, бо се мед не твій!
 Поєднаймось… і т. д.