Сторінка:Павло Грабовський. Доля (1897).djvu/20

Уллін на берег прилетів,
Поглянув: дочку носять хвилі;
Куди дівався батьків гнів?
Він молить-просить у знесиллі:

«Вернись, дитинонько, вернись!
Хай не ляка тебе провина!»
З хвиль завивання роздались
На поклик болісний Улліна.

Здіймає буря гори хвиль,
Скажено човном скрізь швиряє;
Уллін глядить: дочка відтіль
До його руки простягає.

«Вернись, дитинонько, вернись!»
Та марно все: одна хвилина —
Розбіглись хвилі і злились
Над човном з донею Улліна.

Феліція Гіменс

^*_*^*

Тіш мене: занедужала я,
На хвилинку не знаю спокою;
Похрести, як бувало малою,
 Колиши мене, ненько моя!

Відітхнула б хоч трошечки я:
Кожна квітонька спить серед ночі,
Сон стуляє й мандрівцеві очі…
 Колиши мене, ненько моя!

В боротьбі крила стратила я…
Боже! Нащо ж отак покохала?
Світла молодість даром пропала…
 Колиши мене, ненько моя!