90
|
Менѐ, не́не! змы́ють дощі́,
А вы́чешуть густы̀ те́рны,
А вы̀сушуть бу́йны ві́тры.
Ста́рша сестра̀ коня̀ ведѐ,
А підста́рша[1] збру́ю несѐ,
А ме́ншая выпы́туѣ:[2]
Колы̀, брате! зъ ві́ська пры́дешъ?
Візьмы̀, се́стро! піску́ жме́ню,[3]
Посі́й і͡ого̀ на ка́меню;
Ходы̀, се́стро! зі́ронькамы,[4]
Полы́вай і͡ого̀ слі́зонькамы:
Колы́, се́стро! пі́сокъ зі́йде,[5]
Тогді́ твій братъ зъ ві́ська пры́де.
|
г.) Отрывокъ изъ исторїи нѣкотораго Малороссїянина.
Неха́й царству́ѣ![6] покі́йныкъ паноте́ць! якъ я і́хавъ у Петембу́рхъ, погляді́вшы на менѐ пылне́нько,[7] заківа́въ голово́ю, та й заны̀шкъ[8]; а по́тымъ вы-
- ↑ Підста́ршый, ая, еѣ, среднїй.
- ↑ выпы́тую, вавъ, вать, выспрашиваю
- ↑ жме́ня, горсть.
- ↑ зі́ронька, заря.
- ↑ зійты̀, зійшо́въ, взойти.
- ↑ неха́й царству́ѣ! царство ему небесное!
- ↑ пыльне́нько, пристально
- ↑ заны́шкну́ть, нышкъ, замолчать.
