гроші, він гарчав несамовито, наче скажений пес, який даремно обгризає засохлу костомаху.
Товариші позирали на нього зі спочуттям, то знову з переляком. Тільки сліпий не знав спершу, що діється й сидів байдуже; Добровський дивився на Саба найперше з зачудуванням, відтак якийсь час із легкою іронією. Вкінці став говорити:
»Яка з тебе дитина, Сабо. Ти береш на себе неабияке завдання: дуже оріґінальним способом ти хочеш розвязати соціяльне питання. Річ ніби проста: зїш гроші і таким чином тобі вдасться знищити капіталізм і одночасно втихомирити голод. Це не зла думка«…
»Не глузуй!« скреготав зубами Сабо. Несамовиту лють і радість чую при роздиранню цих онуч. Мені здається, що я нищу, мордую всю ту світову зволоч, всю грошеву й к-ську господарку, через яку ми тут мусимо так нужденно здихати!«
При тих словах кусав іще більше заїло грошевий вузлик і здавалося, начеб як раз тепер він проковтнув одну його частину.
»Що за чудо«, кепкував Добровський далі. »3 тебе став нагло великий ідеаліст! Одначе ти своїм ідеалізмом придбаєш собі тільки біль
