»Сховай гроші«, казав Добровський, »бо з тебе, небоже, великий грішник і як у пеклі не зєднаєш собі грішми протекції у пані Бельзебубихи, то в пекельнім огні житимеш може так само гірко, як тепер тут.«
Кілька банкнотів упало на поли його плаща. Сабо дивився на них довго, спершу байдуже, опісля з якимось таємним зацікавленням. Нараз його очі блиснули несамовитим блеском, у якому замиготів непогамований гнів. Він кинув дикий проклін, опісля мертвецькими пальцями вхопив, якби був несповна розуму, один банкнот і оглядав його якийсь час витріщеними очима. Нагло кинув папір із блискавичною скорістю в уста й почав його роздирати зубами й зажерливо жвякати. Його очі, наче блудні, виступили йому з глибоких ям, якби самі хотіли докладно приглядатися, яким чином людина може вдати штуку їсти гроші наче страву? Його запале, землисто-сіре лице напучнявіло й по його рухомій набресклости було видно, як паперовий вузлик у його устах мандрував то сюди, то туди. Увесь вираз його обличча уявляв собою жахливу картину нужди, скажености й божевілля. Підчас того, як Сабо кусав і жвав завзято паперові
