»Пане сотнику«, кажу йому, »просимо вас слухняно, позичте нам по кілька корон, а то доведеться з голоду здохнути.«
Не хотів ні чути про те.
»3дихайте!«, квікнув, »я не дам не сотика!«
Я собі міркую: »О, чекай, небоже, відпокутуєш ти мені це гірко«.
В горах я підглянув догідну хвилю й вирвав йому гроші з рук. Він замахнувся й хотів ударити мене, але я собі нічого… тільки оттак… делікатно його штовхнув… Він, неборака, замість упасти собі трошки на землю і встати, вибірає вам довгий шлях і жене стрімголов у безодню… Га, га! Як моє серце раділо, коли я дивився, як він, сіромаха, собача личина, котився по стрімкій збочі! А які елєґантні і ґраціозні вихиляси й викрутаси при тім виводив! Кажу вам: із нього справжній сальоновий лев… То знов скакав, як заяць або як дика коза. А квапився, що не дай Боже! Видно, хотів чим скоріш пожалітись Бельзебубові на мене за мою нечемність і за брак воєнної дісціпліни. Хай йому земля пером на дні пекла!
Тьфу на нього!
Розкинув гроші по воздусі.
