нишпорити по карманах. Хотіли найти бодай одну порошинку хліба або чогонебудь не на втихомирення, а на хвилеве одурення убивчого почуття голоду. Всі шукали, тільки Штранцінґер сидів усе нерухомо, супокійно й байдуже, а Пшилуський дивився вперто в огонь і з його лиця пробивався вираз великого терпіння.
|
|
»Я вже найшов. Іджте«, сказав Сабо й показав кількадесять тисяч корон.
Розказував, як дійшов до тих грошей, хоч вони не були цікаві на те.
»Ідемо альбанським селом. Ми всі вже три дні нічого не їли. Можна купити поганого кукурудзяного хліба, але нема грошей. Приступаю до одного капітана, що мав коло себе грубі скарбові гроші. Його обовязком було рятувати своїх бідних людей.
Він усе був ситий, все щось їв і ремиґав, мов корова тай такий вам грубий і тілистий був, що аж його розпірало. Здавалося, що він ось ось трісне й забере нам одиноке добро, яке нам Господь іще оставив: чистий воздух. Трісне й затроїть нам його, як величезна, пересичена й розтоптана блощиця.
