Ось вам ідея всякої війни! Ось вам образ людської душі!«…
Ізза великої втоми мені приходилось тяжко говорити. Та все таки я мусів запитати:
»Добровський! Що ти зробив із тим капралем?«
»Я пустив йому кульку в лоб.«
»Отже тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі богатьох людей живе ідея людяности й добра. Ця ідея — це покищо іскра під попелом людського самолюбства і звірячости. Та прийде час і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною й народів із народами.«
»Як що попіл не загасить перед тим цієї іскри«, сказав Добровський.
»Ось тут між нами«, озвався Ніколіч, »заступлені австрійські народи, котрі так себе ненавидять і поборюють. А проте ми, їх сини, спочуваємо собі тут наче брати. Ми тут уже здійснили ідеал братньої прихильности й любови.«
Добровський мовчав хвилину, опісля озвався з гіркою іронією:
