віть на своїх родичів. Навіщо вони привели мене на світ? Невже це нужденне життя варте того, щоб його цінити й за ним тужити? Не світить сонце нам ось тут, то взагалі не світить. Та найбільш болюче те, що в людській душі погасло світло ідеї. Сучасна війна обнизила людей до рівня найдикших звірів. Найдикше озвіріння обхопило тих мущин, які ані разу не конали в огні боротьби. Та вже в найглибшу безодню душевної гнилі впала найбільша частина женщин, які своєю брехливістю, облудою, жорстокістю й безмежньою жадобою гроша та своєю все свіжою ріжноманітністю полової розпусти перейшли тисячу разів найдикшого мущину — хама. За що ми боролися? Яка ідея цієї світової війни? Я вам скажу. Ми проломали сербський фронт і сунемо, як море вперед. На сто кроків передімною бачу ось яку картину: на землі лежить сербський жовнір, а мій капраль бє його обома руками раз-у-раз у лице. Підходжу близько й виджу, що Серб уже давно мертвий. Розлючений кричу до свого капраля:
»3а що ти бєш у лице трупа?«
»3а те«, каже він, »що ця сербська собака не має ні сотика в кишенях«.
