Ця сторінка вичитана
спочиває десь далеко серед буйних степів великої України.
Ані мати ані ти, мій сину, ви обоє не знатимете, що я не лежатиму в нашій рідній українській землі, тільки десь далеко на чужині вовки-сіроманці розірвали й рознесли мої косте по альбанських нетрах, покинених Богом і людьми.
Будь здоров, сину мій — на віки.
|
|
На віки?
|
|
А може я тебе й матір знов побачу?....
Ах, що це за думка?
Я тебе й матір побачу....
Яка чудова мрія!
Я тебе й матір побачу!....
Невжеж це не божевілля думати про те, що зі світового пекла, в якім усе людство карається і з цієї холодної безодні, в котрій я тепер гину, я вийду живий і знов побачу вас обоє живими і здоровими?
|
|
Давно вже це було, як я, сину, отримав останній лист від твоєї матери.
