Який день сьогодня? Я вже не знаю.
Час перестав уже істнувати для мене.
Немає для мене будучности, не стоїть за мною минувшина.
А теперішність?
Це крівава точка межи двома вічностями.
Це рана, що росте чим раз більше в глиб і в шир і своєю блідою кровю закриває мені все майбутнє і все минуле.
Може це правда, а може це тільки так мені здається:
Вже минуло, а може небаром мине три роки, як мій син прийшов на світ.
Де ти, мій сину, тепер?
Не смію питати, чи ти здоров, бо не знаю навіть, чи ти живеш, моя дитино.
Як легко булоб мені на серці, якби я знав, що ти, сину, разом із матерю, що ви обоє живете здорові.
Тоді я не почувавби себе тут таким нужденним і опущеним, хмари не видавалисяб мені так понурими, ледова пустиня не булаби для мене така студена, така безкрая.
Бог і люде прогнали мене від себе, покинули, забули мене.
