колінь і кинув його наче грудку землі, мов камінчик, як пилинку жорстоко, безцільно на поталу заглади й нічогости!
Та ні.
Навіть грудка землі, камінчик, пилинка, темна пустка безодні — вони мають якусь ціль і призначення.
На грудці землі зерно зійде, камінчик дорогу вистелить, пилинка заступить світло чоловікові, безодня спинить йому шлях і пожере його.
Якуж ціль, яке призначення має він, я і всі ми ось тут?
Хто мені на те відповість?
Де тебе шукати, небесна сило?
Чи в опарах людської крови?
Чи в димі світового пожару?
Чому так байдуже глядиш?
|
|
Чому проклято мовчиш?
|
|
Та Бог, замерзлий цвинтар природи й навіть сама смерть — усе оглухло й оніміло.
І моя замучена, окрівавлена душа блукає, мов сліпий жебрак чорними, бездорожними пустарами й даремно питає:
