так невимовного, бездонного горя, що немає слів, немає людської мови, щоб його висловити.
Я дивлюся на нього й біль коле гострими шпильками, як мороз, мою свідомість.
І гаряче спочуття до нього запалює моє серце.
Мій любий, сліпий брате!
Твій біль, заклятий у вічне мовчання, порушить, здається, холодне каміння, а не зворушить лукавої сили на небі ні на землі.
Чому мої руки безсильні вивести тебе з цього ледяного гробовища?
Чому ми всі тут такі безпомічні, а ти, святий брате, найнещасніший між нами?
|
|
І дивне бажання охоплює мене:
Якби я був можновладцем, царем, Богом, я впавби в порох, у сніг, у болото на землю перед оцею людиною на дні буття, цілувавби їй ноги й руки і прохавби її прощення за всі безмірні муки, в які я її кинув своїм самолюбством і жорстокістю!
Я, цар, Бог, плакавби перед ним, як дитина через те, що я на невинний цвіт його весни поклав зиму старечости й руїни, знищив йому промінь світла і його духа для майбутніх по-
