Та деякі люде не хочуть одпочивати на сонці.
Беруть маленькі діти на руки і йдуть у сад і сідають у тіні вишень і яблунь.
|
|
Понад сніжно-білі шпилі гір, понад скамянілі сизі хмари душі тіней мостять шлях і тим шляхом за щасливими людьми в країні сонця свої думи, свою тугу шлють.
І зникають безкраї простори, розвівається сиза мла і країна сонця виринає, як ясне видіння перед тінями і мріє на крайнебі перед ними....
І крізь серпанок проміння і мрії очі бачать: хтось сидить із похиленою головою… хтось клячить і руки до неба здіймає… хтось дрібний лист пише… хтось очі обтирає… маленький хлопчик дивиться комусь пильно в вічі… певно питає:
»Мамо, коли тато до нас верне?«
|
|
|
|
|
|
Нараз усі мрії схолохав, наче пташки, дивний і трівожний голос сліпого:
»Не тікайте від сонця! Не ховайтеся в тіні!«
