Вічний мир і тихе щастя там царюють.
Синє небо нахиляється з любовю над зеленою землею.
Там усе благословенне літо красується, там вічно сонце сяє.
А те сонце так велике й могутнє, що пів неба заступає.
І так любо гріє, так роскішно пече.... пече....!
Світло безбережньою повінню розлилося по зелених полях, заквітчаних лугах і по селах, що ховаються в зелені садів, ніби зі сонцем у піжмурки грають.
І ясне проміння лягає відпочити на верховіттях темних лісів.
А там на блакитньому крайнебі, під задуманим, темним лісом, на зеленому рядні буйних трав синє повітря в роскішній жарі сонця тремтить… тремтить…
Сонце любить людей. Сходить із неба й ховається в їхній душі.
І де є серце, там сонце світить.
Люде ховаються між білими квітками в зелених травах, сміються до сонця і благословляють його.
