Ця сторінка вичитана
II.
Вони сидять довкола вогню й чують, як нове, давно забуте життя, починає струєю литися в їхні жили.
Шипіння вогню вражає мило й солодко їх уха, як пестливе щебетання дитини.
Вони не промінялиби слів огню за найкращі мельодії чудової музики, бо вона булаб тепер тяжким роззвуком для їх замерзлої душі.
Пісня палахкотіючого вогню будить почування й думку.
Наче вязні з тяжкої тюрми вони тікають зі зболілої душі.
Мов птиці у вирей вони летять у далекі країни.
Уява, що прагне тепла і світла, дивно їх малює.
Ні сніг там не біліє, ні мороз не тисне, ні людські сльози там не ллються.
