Прошу вас, товариші: як побачите мою матір… як моя мати питатиме вас за мною… то скажіть їй, товариші, скажіть їй, що… що ви мене ніколи не бачили… й ніколи не чули… нічого про мене«....
Коротке хлипання струснуло ним.
»Ні, ні… товариші… не кажіть ій так… перекажіть моїй матері… о, Боже… що мені бідному їй переказати…?
Привітайте її гарно від мене і… скажіть їй якесь… любе, добре слово від мене…
І скажіть їй, товариші, що я вмер… у теплій хаті… на білій постелі....«
Всі останні сльози закрили йому очі у глибоких ямах.
»Прошу вас, товариші.... поможіть мені встати....«
Товариші підняли його.
Синьою, опухлою рукою обтер очі.
Глянув на сірі хмари й закликав здивований і розчарований:
»Нікого не бачу… Невже я у сні бачив матір?...
Мамо, не пливи до мене!...
Бо як побачиш мене… то серце тобі з болю трісне…
