Ця сторінка вичитана
Він простяг руки до далекої блідо-синьої мраки й почав кликати:
»Пальмо, пальмо!....
Вже рік я тебе не бачив....
Як я тішуся тобою!....
Хтось під пальмою на морі....
Човен відбиває від берега… в нім сидить… — Боже!... — моя мати!... Гляньте!...
Вона пливе прямо до мене....
Мамо, я, твій син, я тут!...
Я не буду ждати.... Скочу в море....
Я попливу тобі на зустріч…«
Останнім зусиллям зірвався на ноги і прибіг на край безодні, щоб кинутися в глибину.
Але Сабо, що пильно слідкував за ним, ухопив його миттю поперек і не допустив до скоку у провалля.
Бояні впав на землю.
Не міг уже встати.
Жах, розпука й божевілля кричали з його уст:
»Смерть!.... Смерть!.... Боже!.... Зглянься!....«
Вони всі станули довкола нього, понурили голови й мовчали.
