Ця сторінка вичитана
»Не скажете навіть одного слова на вічну розлуку?
Га, кидаю на вас найтящий проклін: хай вам доведеться погуляти так само, як нам ось тут«.
Замовк і блукав очима по скамянілому морі мраки.
Може шукав там весни своєї душі?
|
|
Серед виру танцю, крику й почувань тяжко ставало розібрати, де кінчився розум, а начиналось божевілля.
Бояні, смертельно вичерпаний, не міг далі скакати.
Стояв і дивився в безодню, а його очі блукали по застиглих хмарах.
Однак мороз примусив його знов скакати.
Зробив кілька кроків і упав.
Тепер не був уже в силі зірватися легко на ноги.
Боровся довго з божевільним виразом очей і ледві підвівся навколішки.
Клячучи глянув знов на море хмар і нараз його очі заблисли радісним огнем, а його уста усміхнулись.
