Як перекотиполе, гнане бурею, як соломки на хвилях розшалілого моря, так кидалися людські тіні в дикім танці життя і смерти.
|
|
|
|
Їхні смертельно-трівожні обличча, похожі на брудно-сірі, зелені й фіолетні черепки із глини, які ось ось розсипляться, їхнє дивне гукання та дика, душу роздираюча музика Добровського будить почуття, що нараз земля розступиться під ними й небо впаде на них.
Щось невідоме, як тайна буття, безмежне, як вічність, визирає з їх очей і з кождого їхнього руху.
Що це?
Маленька іскра.
Вона росте й вибухає могутнім огнем, який обіймає всесвіт. Всесвітній огонь життя горить над всесвітньою безоднею нічогости.
Хто переможе?
|
|
Нараз мені здається, що моя свідомість находиться десь навні поза мною.
Сон, чи божевілля?
Чи якесь явище, можливе тільки тут, у цій темній западні?
