В першій хвилині я мав вражіння, що це не мій товариш глядить на мене, а смерть.
Я хотів крикнути, як кричить кожда людина, котру мучить чорна мара, але схаменувся й запанував над собою.
»Ти думаєш«, казав я до нього, »що я не зумію так гуляти, як ти? Ось поглянь!«
Я став скакати так само, як він.
А щоб дати ще більший доказ, яка в мене сила й бадьорість, хоча смертельна втома й жах мене мучили, я тремтячим, замерлим голосом заспівав веселу народню пісню.
|
|
|
|
Сабо відвернувся від мене і став тепер скакати все напроти Боянія та дивився йому вперто й визиваючо в очі.
Ледві живий Бояні, який ще слабо переступав з ноги на ногу, все спускав очі, бо за кождим разом, як поглянув на Саба, смертельне тремтіння проймало його.
Але й зі спущеними очима чув він у своїй слабій свідомости, як погляд Саба клався камяною плитою на ціле його тіло й забірав йому останки сили.
