»Пане Пшилуський! Мені дуже прикро, але ваш фрак занадто старосвітський. Замість двох видно на нім аж тринацять хвостів!«
Думав хвилю, опісля засміявся так, наче би відкрив якусь щасливу думку і кликнув:
»Це нічо… це нічо… чудово… Панове! Ви самі й не догадались… Адже ми справляємо собі масковий баль, якого ще світ не бачив… Та все таки причепуртеся трошки, панове, відгорніть руками ласкаво сербсько-альбанське національне майно, що так густо по вас лазить, бо я почну представляти вас. Хай перед вами стануть дами зі самого цісарського придворного балю! Просіть їх до танцю і притискайте міцно до своїх замерзлих грудей, а вони вже вас нагріють куди ліпше, чим не знать який огонь.«
Бояні й Ніколіч, які весь час дивилися на Добровського, наче приковані його очима і словами, витягнули руки, начеб хотіли пригорнути когось до грудей.
Їх виснажені обличча, несамовита усмішка, та ще більше рухи-обійми їх рук наповнили мою розболену свідомість
