Усміхнувся, як усміхається смерть і запитав:
»Невжеж ми останні, щоб на нашій забаві бути без аранжера? Ба, а деж наші дами? Невже нам гулять без дам? Уявім собі, панове, скільки балів відбувається тепер на світі, який ми давно покинули. Скільки роскішних дам крутиться в цьому менті на те, щоб марно прогуляти своє життя! А ми тут гуляємо, щоб наше життя назад вигуляти! Напружім нашу хору уяву, схильну тепер і так дуже скоро до привидів і галюцінацій і не один із нас матиме може забаву з чудовою дамою. Ха, ха, ха!«
»Добровський, ти, здається, збожеволів«, пробурмотів понурим голосом Сабо.
»Може бути. Та я вам одно скажу: ви всі збожеволієте, лиш я сам заховаю ясний розум, бо в мене, здається, занадто твердий череп на такі тонкости, як видіння й божевілля. Це мені дуже прикро. Ви може побачите балеві дами очима, а я, здається, тільки душею. Однак очима душі я більше побачу від вас.«
Замовк і глянув далеко перед себе.
Стояв хвилину задуманий, опісля говорив:
»Не боюся нічого. Та не розумію, чому ця мертва тиша кругом нас і ваша мовчанка мене чогось бентежить? Усе здається мені, що серед
