Ця сторінка вичитана
Ці дві істоти…
Ні, я мушу жити!
Відвертаюся від безодні і довкола корча скачу, скачу....
Га, га… я скачу…
|
|
|
|
|
|
Нараз Добровський кинув дикий проклін, опісля став позирати з дивним глумом на товаришів.
Зареготався і крикнув:
»Он воно як! Панове, я бачу, що ви — гуляєте! Ха, ха, ха! Ось чого вам закортілося! Ну — нівроку… Значить, до танцю треба, звісно, музики…
Я вам заграю на цимбалах.«
Став несамовито кламцати і скреготати зубами.
Оця музика Добровського рилася у стрівожені серця товаришів, як діявольський глум і нагадувала їм смерть.
»Перестань!«, закликав Ніколіч.
|
|
Добровський пригадав собі, як колись аранжував танці на балях.
