Ця сторінка вичитана
Я станув над берегом обриву й дивлюся в глибину, повиту сірою мрякою.
Сто кроків під моїми ногами спить біла, склублена, застигла мла.
Біле ложжа з великими, круглими, мягкими подушками…
Це біле ложжа манить мене до себе, так манить…
|
|
Але ні.
Як зоветься та сила?
Залізним ланцом скувала мене з заду й не пускає....
О ні, життя не має ціни для мене.
|
|
Кажеться в казці: вони за сімома горами, за сімома ріками
Та вони десь так далеко, за таким океаном, що йому ні кінця ні краю немає…
Там вони обоє.
|
|
Та проте я аж тут їх чую.
Чую маленьку ручку за собою на шиї.
Тепер ця ручка вже більша.
Яж її два роки не видів?
|
|
