Тут Сабо викривив уста з якимось дивним глумом і додав:
«Взагалі: хто з нас перший упаде і вже не встане, цей стане нам усім у пригоді.«
Німий жах охопив їх.
І хоч безтямною грозою проймала їх оця думка, начеб коса смерти устрягла їм у мозок, то все таки всі вони чули, що незабаром один із них мусить перший згинути.
Так мусіло бути!
|
|
Без найменшої тіні спротиву почали людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і скакати довкола корча.
Лиш одна думка вводила в рух їх закостенілі ноги:
»Скачи, скачи і витримай… а то може твої власні товариші тебе добють!«
Шранцінґер стояв на боці, пізніше ходив чотири кроки вперед, чотири взад.
Спершу могли всі ледві рухатися, після вже ходили жвавіше.
Ніхто не хотів зоставитися позаду других, щоб не показати, що він найслабший.
