»Але що з тобою.... Пшилуський?« нагадував Сабо, котрий помітив, що другі, здається, годяться з його лячним наміром.
»Маєте кріс«, відповів глухо Пшилуський.
»О Боже! Не дивімся да добровільну жертву наших товаришів! Пождім! Доля сама вирішить, кому з нас найскорше вмерти«, падькав Ніколіч.
Всі зрозуміли.
»Хто з нас найслабший?« питав Сабо і глянув на Боянія.
Бояні затремтів і його сині уста ще більше посиніли.
»Я даю ось яку раду:« сказав Сабо.
»Не сміємо згинути з морозу, заки розпалимо вогонь. Наше тіло, те прокляте стерво, вже зовсім деревіє з морозу.
Будемо бігати і скакати довкола цього корча.
Біганням огріємося трохи, тоді — про мене — роздираймо наше дрантя на вогонь!
Але як я впаду й не матиму більше сили, тоді плюну на дальше нужденна життя. Тоді здеріть із мене убрання й жийте!«…
