»Незабаром найдеться між нами неодин труп менше або більше… Одначе треба, щоб це сталося вже скоріш…«
»Як ти це міркуєш?…« шепнув Ніколіч і з жахом подався взад.
»Віддирання шматків одежі безцільне. Сентіментальність — смерть. Тверезо думати! Сяк чи так один із нас найскорше згине«…
В поглядах товаришів вичитав Сабо мовчазне і трівожне питання й відповів:
»Ну,… як уже слід мені висловитись виразно, то… один із нас мусить умерти«
При останніх словах Саба нова струя морозу, студена наче смерть, нагло прошибла душу й тіло товаришів. Щось нараз наче обвалилося в них і з румовищ якась несамовито люта сила почала скоро, скоро вимітати марні останки життя й надії.
Блудними очима глянули на Саба, котрий сам наче злякався своєї думки й мабуть у бажанні злагодити її вражіння додав після короткої мовчанки:
»Для загального добра;«
Добровський глянув йому бистро в очі й вицідив поволі, крізь зуби:
»Для загального добра — гинь ти!«
