Ця сторінка вичитана
Праворуч і ліворуч тільки стрімкі обриви, по котрих і дикі кози не булиби в силі збігти в долину.
Після довгого блукання вони бачать, що перед ними стелиться тільки один-одніський шлях, яким пішли їх товариші.
Де вони?
Розтоптаний хробак уже зник на крайнебі в морі мли.
»Не можу йти… не можу стояти… Ноги тремтять… тремтять…« шепче Бояні.
Сідає на сніг.
Важка втома тягне других живосилом до долу.
»Не сідаймо«, кличе Сабо, »це смерть!«
Та дарма.
І він сідає разом із другими.
Тільки Добровський стоїть і шукає чогось у темних хмарах, на горах і в густій млі над дебрами.
Здається, що його вухо намагається вловити якісь звуки, котрі тільки він сам чує.
|
|
Ні, ні.
Ніхто й нічо не відзивається на голос болю й туги їхнього серця.
