Ця сторінка вичитана
Але люде чули тільки один раз пісню його скрипки після смерти його матери і його дівчини.
І була це пісня, від котрої навіть ворог заплакав.
»Хто покине його?« застогнав Ніколіч.
»Не йдім далі. І сили вже в нас немає. Уміраймо тут.«
Шість товаришів стануло.
Злякалися, бо перший раз від довгого часу почули Шранцінґерів голос, який вийшов із його уст, як із нутра землі.
»Ідіть! Я тут остану.«
Добровський обізвався:
»Ми з тобою останемо. Товариші, так?«
Кождий мовчки кивнув головою.
»Але вмремо не від сербської кулі«, воркнув Сабо й затиснув зуби та блиснув дико очима.
Старий сербський стражар приступив до них.
»Напред!«
»Мовчи!« крикнув Сабо.
Серб ізмірився до вистрілу, але Сабо вдарив його палкою по голові.
Серб упав.
