Нараз чогось так жаль мені стало наших рук.
Так жаль кожної людини, що тільки й на те думає, щоб терпіти.
Жаль усього людства, що в пеклі світової війни так тяжко карається.
Щось підступило мені під горло.
Щось тиснеться до очей.
Ні, ні, ніхто не побачить їх....
Вони всі же виплакані.
Очі висохли, замерзли.
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|
Де ти, Василю, мій друже єдиний?
Ти упав серед снігу.
Чи ще живеш?
Чи вже більш не чуєш болю?
Чи вже глядиш із недосяжних висот на мене?
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|