Ця сторінка вичитана
Воно не почуває вже більше ніякого болю ні бажання.
Ніякої туги за життям ні за далеким єствами.
Батько… мати… жінка… діти?..
Що це?
Якась імлою овіяна, в струї вічности похована, приспана в душі згадка з давньої-предавньої, замерклої минувшини.
Якась неймовірна, чудова казка з раю, котрого немає на цій землі.
— — — — — — — — — — — —
Що їх зустріне через годину, через дві, завтра?
Це їм байдуже.
У них уже немає навіть сили думати про те.
Вони замкнули очі і сплять якийсь час ідучи, поки не ляжуть на все на »шлях смерти«.
— — — — — — — — — — — —
Душевне отупіння покидає їх на хвилину. І в їх душі прокидаються бажання, що вяжуть їх із життям.
