Так умірає багато людей з перестріленими або баґнетом пробитими грудьми й головами.
|
|
Кожда людина збірає останки сили, щоб не впасти.
Ідуть із найтящим зусиллям.
Уста судорожно затиснені, жили на темносірих і зелених чолах виступають на верх, наче хочуть одірватися від обличча.
Їхні голови хиляться безсильно на груди.
Наче невидима сила закинула їм тяжкі верії на шию і гне й тягне їх живосилом до землі.
Ідуть, наче тягнуть власні трупи на великий похорон.
Гробову тишу природи перебивав тихе зітхання, вриване хлипання, голосний лемент і зойкіт людей з босими ногами на замерзлому снігу, радісні оклики збожеволілих, сербські стріли й останній крик розпуки перед смертю.
Багато людей утратило ясну свідомість того, де вони, звідкіля й куди йдуть?
Деякі забули мову.
|
|
У найбільшій частині людей серце вже заснуло.
