Свідомість бунтується проти безтямного болю й нужденности буття й западає в сон.
Замучені голодом, морозом і безсонними ночами вони попадають у сумерк півсвідомости, яка хвилями зникає, то знов деколи переходить у повну несвідомість.
І їх уяву огортає серпанок соняшних привидів і божевілля.
Їхня свідомість похожа тепер на сонце.
Пливуть малі й більші хмарки, в меншій то дальшій віддалі від себе і притемнюють та заслонюють його на мент або на довшу хвилину.
Аж насуне велика, чорна хмара й заступить сонце може на все.
І за чим життя людей тужило, за чим їх душа рвалася, це ввижається тіням наче промінь сонця в темряві їх душі.
І захоплені тим промінням вони бачать життя, яке кинуло на них уже присуд смерти.
Їм увижаються люде, які їм були близькі колись. Вони вітають, обнімають їх, говорять із ними.
Вони чують дивні звуки з далекої батьківщини, співають пісні, які ще дітьми чули.
