там вони обоє… Далі глибоко зворушливий епізод, коли душа поета, шукаючи рятунку, переходить від безкрайого замерзлого світу і спиняється на своїй дитині словами: »Молися, сину, молися за батька!« Або такий, огненною силою чуття могутній епізод, як святкування вродин дволітнього сина!
Так само всі инші ліричні епізоди викликують глибоке вражіння інтензівністю чуття й мистецьким зображенням. Якби автор був занехав цю свіжу безпосередність і був заступив ліричні епізоди старою, чисто епічною манерою оповідання, то з найбільшою певністю треба сказати, що його твір завдяки втертим шабльонам бувби стратив багато на вартости. Вже пережилися не тільки довжезні, кількатомові романи, не тільки натуралістична й реалістична школа в літературі, але навіть сама епіка, о скільки вона описує зовнішній світ, о скільки вона реґіструє, а не настроює — така епіка вже надоїла, опротивіла. Це дуже тонко відчуває Турянський і тому він є тільки там чистим епіком, де малює стихійну бурю в людській душі (примір: суд Саба). Колиж однак він малює, так сказати, статичний стан, пасивність людських почувань і природи,
