вити трьома словами »є сонце в життю«, вложеними в уста сліпого.
Прийміть мою заяву радости з приводу повного успіху
Петро Карманський.
Я вже зазначив, що »Поза межами болю« не мав нічого спільного з воєнною різнею і в тім як раз одна з найцінніших його прикмет. »Червоний сміх« Андреєва не може ні приблизно рівнятися з поемою Осипа Турянського. На кождому кроці »Червоного сміху« так і видно, що це значить, як автор сам не видав, не пережив, не переболів того, про що пише. Вже перше речення »Червоного сміху«, »Божевілля і злочин« — це чиста фраза. Як ощадно поступає Турянський з такими важкими психольоґічними проявами! Божевілля людей він зображає як кульмінаційну точку душевного болю і як артистичний середник поволі, постепенно й доводить його до вибуху доперва при кінці своєї поеми. Про якусь одноцільність, пляновість, єдність »Червоного сміху« не може й мови бути, вже й не згадаючи про псевдореалістично несмачну психоаналізу Андреєва.
