Ця сторінка вичитана
Коли одна людина гляне в лице другій, здрігається.
Відвертається з жахом, а тремтячі уста шепчуть:
»Смерть«....
Лиш деякі сліпі люде не видять смерти в обличчах других.
І не мають утомлені очі людей на чому спертися ні на чім одпочити.
Шукають неба.
Та неба немає.
Тільки байдужа і скамяніла гроза чорних хмар наче посилає їм лиш одну думку:
»Смерть«.
Очі відвертаються від неба і блукають по безкрайому морі сірих хмар над безоднями.
А те море бездонно сумне, безмежно безнадійне.
І очі людей ховаються ще глибше в ямах і замикаються.
І шукають у замученій душі світла.
Але й душа окута, мов цвинтарним муром, сумом ночі й холодом смерти.
|
|
І тоді остання життєва сила, остання туга розбиває кайдани дійсности.
